МИСТЕЦТВО – ВИЩА ФОРМА НАДІЇ. Україна – останній форпост світла.
Україна жива рана на тілі цивілізації, крізь яку світ вивчає себе. Вона дзеркало, в якому Європа бачить власну втому, а ідеали демократії проходять перевірку на справжність. Тут, серед уламків старого світу, між бетонними рештками багатоповерхівок і смолоскипами на барикадах, формується нова етика спротиву, жертовності й пам’яті.
Україна - цивілізація, яка відчайдушно тримає культуру, навіть коли насильство виходить за всі межі. Тут пісня стає кулею, молитва бронею, а образ актом опору. Добро тут не сентиментальність, а вибір. Не комфорт, а героїзм.
Зло хоче зробити людину байдужою, бо байдужість сильніша за ненависть. Байдужість - це смерть любові. А, отже, зло перемагає не тоді, коли знищує міста, а коли вбиває здатність плакати над їхніми руїнами.
Україна - місце спротиву. Це серце, яке продовжує битися в грудях мертвого світу. Це цитадель сенсу в часи розпаду. Коли здається, що історія втратила логіку, українці повертають їй гідність.
Європа, яка звикла до стабільності, сьогодні побоюється дивитися в українське вікно. Адже там нагадування про ціну свободи. Про те, що зручність не дорівнює правді. Що мир це не відсутність війни, а наявність гідності. І саме Україна знову і знову платить за цю гідність.
Україна - неприступний форпост свободи. Це душа, що не підписала капітуляцію. Це нерв нації, який став лакмусовим папірцем для всієї цивілізації. Це світло, що йде з середини темряви, не відвертаючи очей. І поки воно палає, морок ще не переміг.
Олександр Ляпін
